Прокинувшись, я раптом усвідомила, що опинилась у романі. Але… зачекайте. Як так сталося, що потрапила сюди на 10 років раніше, ніж має початися сюжет оригіналу? Куди саме мене закинуло? До буцигарні. То не просто в'язниця, а справжня зона беззаконня, гірша за найтемніші хащі, і це ще та проблема. Минуло десять років, сповнених боротьби, виживання й принижень — і я стала очільницею цієї чортової місцинки. «Гей, Мінт. Може годі вже?» «Не розумію, про що ви говорите, сер.» Так я стала зухвалою, безпринципною й авторитетною “великою шишкою”. Чесно кажучи, мене влаштовує. Привілеї старожилки — річ приємна. І ось, одного дня керівництво запропонувало мені одну угоду: «На паперах вважатимешся мертвою, натомість виконай одне завдання.» «Не розумію, про що ви, сер.» Завдання досить легке: зробити з нещодавно ув'язненого нового ватажка в'язниці. Впораюся — буду на свободі. Проте є один нюанс: «Тобі доведеться проникнути в чоловічу тюрму.» «Емм… а як я туди потраплю, якщо в мене… причандалу немає?» «Та замаскуйся! Просто замаскуйся!» І, як на зло, цей “новенький”, якому маю допомогти опинитися на верхівці ієрархії, — головний герой оригінального роману.